Королівський привілей Кременчука 1659 року

Олена Коваленко
вчений секретар Кременчуцького краєзнавчого музею

Після смерті Богдана Хмельницького Україна перебувала у вкрай тяжкому становищі. Син славетного гетьмана Юрась був далеко не таким видатним полководцем та організатором, як його батько, а тому козацька старшина, формально затвердивши його на найвищій посаді, доручила фактичне керівництво Україною генеральному писареві Іванові Виговському.

Українське суспільство на той час опинилося у ситуації, коли московський цар фактично зрадив пунктам Переяславської угоди і в українських містах його воєводи займалися самоуправством, незаконно збираючи податки, встановлюючи свої правила і порядки.
Виборена козаками та селянами незалежність від Польщі обернулася іншим лихом – залежністю від Московського князівства. Невеликі сутички між московськими та українськими військовими загонами поступово переросли у справжню війну. Іван Виговський, розуміючи, що власними силами відстояти щойно народжену самостійність козацької держави буде неможливо, підтримав ідею талановитого державника Юрія Немирича про створення федеративної держави, до якої увійшли б Великі князівства Литовське, Польське і Руське. Угоду про створення нової держави було підписано у Гадячі 16 вересня 1658 року.

Однак угода не була одностайно прийнята в українському суспільстві. Частина старшини, скориставшись із ще не охололої неприязні українців до Польщі, поспішила повідомити про угоду Москву, і в Україні фактично розпочалася українсько-московська війна.

В той час, вірогідно, син першого кременчуцького сотника Андрія Супруненка, в майбутньому перший полковник Кременчуцького полку Кирило Андрієвич (у деяких документах – Андрєєв), в 1658 р., відразу після придушення заколоту Мартина Пушкаря, очолив Чигиринський полк. Отже, напевно, він належав до прихильників гетьмана Івана Виговського.

Руське князівство на Генеральному Сеймі було представлене великою делегацією, були і делегації українських міст. Підтримуючи Гадяцьку унію 1658 р., полковник Андрієвич очолює делегатів від Кременчука. Саме там наш земляк (делегат від Коша Запорозького) проявив себе і як кременчуцький патріот. Серед королівських милостей (сам Кирило Андрієвич отримав шляхетський диплом та право на володіння містечком Сорочинці) він разом з 10 козаками-кременчужанами, які становили його почет, звернулися з проханням про затвердження прав «королівського міста» Кременчука. Відтак, наше місто вперше отримало привілей короля Яна-Казимира від 4 червня 1659 р. (До речі, це єдиний випадок такого роду в міській історії). Ось вільний переклад пунктів цього документу:

«Ми, Ян Казимир, з Божої ласки Король Польський, Великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський…
Усім загалом і кожному особисто, кому це знати належить, повідомляємо. На прохання, що до Нас було подане від громади та осібно міста Нашого Кременчука громадян – шляхетних Кирила Андрієвича, полковника запорозького; Кристофа Луки Івановича; Лавріна Савченка; Васька Трушенка; Леонтія та Ларка Бульди; Сави Волошина; Тимора Хмари; Дмитра Якимовича, які вірність Нам засвідчивши, на сейм прибули. Розмисливши над ними проханням поданим, вирішили їх вдовольнити і зберегти при давніх правах і вільностях громадян міста Нашого Кременчука, тих, чиї імена та прізвища перераховані, котрим Сейм повагу засвідчив; від всіляких поборів, і податків, які на Наше місто Кременчук покладені коли-небудь були, звільняємо. Жодних до них претензій стосовно тих податків від люду будь-яких станів не може бути. До того ж, за підданство Нам вірне… міста Нашого Кременчука, купців цього міста, і які на місці зостаються… і які будь-де в Державі Нашій з товаром перебуватимуть, від всіляких мит та інших податків, які хтось претендує за їхні товари брати, звільняємо.

Усім підданим Держави Нашої належить вільності, які названому місту від Нас дані, де тому буде потреба, оберігати. Цей привілей Наш Нашим підписом та печаткою Коронною стверджуємо.

Даний у Варшаві на Сеймі загальному Генеральному дня 4 місяця червня року Божого 1659 року Яна Казимира…».

Крім того, згадана кременчуцька делегація подбала і про ще два привілеї: від 15 червня 1659 р. – на маєтності для Успенської церкви Кременчука та від 14 червня 1659 р. – на звільнення міста від жовнірських постоїв строком на чотири роки.

Кременчуцький патріот, вояк і дипломат Кирило Андрієвич лишив Кременчуку королівський привілей і статус полкового міста. За внеском до місцевої «цивілізації» йому немає рівних з-поміж діячів козацької доби на Кременчуччині.