Кременчук та його фортеця на малюнках XVIII століття

Володимир Ейсмонт

Історія фортеці у Кременчуці починається, принаймні, з кінця XVI ст. Посланець австрійського імператора Еріх Лясота описує «старий земляний замок або городище» у своєму «Щоденнику» 1594 р. [1, с. 188]. Швидше за все, Е. Лясота бачив залишки земляного валу, який встигли насипати при будівництві фортеці віддо «Ординації низових козаків», котру польський уряд видав 1590 р. Документ зобов’язував козаків вийти із Запорожжя й оселитися у Кременчуці,  обудувавши тут замок. Кількість козаків обмежувалася однією тисячею, їм обіцялася платня.

Також наддніпрянські староства повинні були забезпечити ліс для будівництва дерев’яної фортеці. Керівником цього проєкту призначався снятинський староста Миколай Язловецький, який отримав 1591 р. «приповідний» лист від короля Сигізмунда ІІІ на збір гарнізону та будівництво замку [2, с. 65–66].

Однак замку побудовано так і не було, реєстровим козакам не заплачено обіцяних грошей, і це стало однією з причин козацького повстання під проводом Криштофа Косинського. Після смерті М. Язловецького 1595 р. ідея «Кременчуцької січі» остаточно погасла [3, с. 52].

Побудована фортеця була вже наприкінці 1630-х рр. До її проєктування долучився французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який 1635 р. «накреслив план замку» [4, с. 38]. Чи була фортеця збудована точно за кресленнями Боплана, невідомо, адже вони не збереглися.

Опис Кременчуцької фортеці середини XVII ст. залишив османський мандрівник Евлія Челебі, який бував у Кременчуці восени 1657 р. та кількома роками пізніше. Фортецю він описує, як невелику, але гарну. Внутрішній замок збудований з тесаного каменя, а зовнішня огорожа – дерев’яна на земляному валу. На території фортеці, за свідченнями Е. Челебі, була одна церква (монастир) та три тисячі козацької залоги [5, с. 81, 112]. Е. Челебі також відзначає, що цю фортецю називають «Яшлавуз-керман», що можна перекласти як «Нова фортеця». Цілком логічно, якщо взяти до уваги, що фортеця була збудована за якихось 20 років до перебування в цій місцевості Е. Челебі [6, с. 97].

Більше уявлення про вигляд фортеці маємо вже з планів Кременчука XVIII ст. Так, за кресленням і описом 1774 р., на її території розташовувалися дві церкви (Преображенська та Успенська), старий форпост (внутрішній замок, згаданий Челебі), губернська канцелярія, митниця, гауптвахта, губернаторський, комендантський та генеральський будинки, шпиталь із аптекою, провіантські склади, чоловіча та жіноча казенні школи, а також селітряний завод і лісопильний вітряк. А ще – будівлі місцевих мешканців, площі та «діловий двір» [7].

Загальний вигляд Кременчуцької фортеці та частин міста відомі з малюнків кінця XVIII ст.: Йоганна Мюнца (1727–1798), Василя Петрова (1770–1810), Вільяма Хатфільда (роки життя невідомі)*. Картина Й. Мюнца «Місто й порт Кременчук» (1781) цікава тим, що на ній зображено перший наплавний міст через Дніпро, збудований 1770 р. Про будівництво цього мосту згадував у  своїх записках учасник російсько-турецької війни 1768–1774 рр., генерал Густав фон Штрандман: «…я приїхав 20 [березня 1770 року] до Кременчука: Дніпро був у повному розливі, широко, з усіх боків, підступив до міста і оточив його. Тому треба було переправлятися через річку за версту до її нормального берега і плисти на відстані 6-ти верст. Для цієї мети були доставлені спочатку 15, а потім 18 суден, які підтримували сполучення весь час, поки будувався міст… Нарешті, 11 [квітня] до вечора був закінчений настільки очікуваний і бажаний міст, що коштував, як кажуть, більше 8 000 рублів і складався зі 100 трисаженних плотів, зак-ріплених якорями» [8, с. 300–301].

У 1789 р. губернські установи через значну повінь були переведені з Кременчука до  Катеринослава, незабаром розібрали й доправили туди ж наплавний міст.

1787 р. вигляд частини Кременчука замалював Василь Петров. Його малюнок цікавий тим, що на ньому не видно Дніпра, а художник працював із берега річки трохи вище за її течією. Серед

будівель на малюнку впізнаються Преображенська та Успенська церкви, а також двоє із трьох міських воріт.

Вільям Хатфільд зафіксував на своєму малюнку прибуття до Кременчука імператорських галер у 1787 р. Художник зобразив набережну та щойно зведений на ній ансамбль губернських будівель. Його центральну частину складали одноповерхові будівлі з восьмиколонним портиком. Обабіч були збудовані муровані вежі, перекриті куполами [9, с. 59]. Одна з цих веж (ліва) збереглася до наших днів і відома під назвою «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» та має статус пам’ятки архітектури національного значення. Щоправда, будівля втратила з початкового вигляду верхню частину – купол.

У ті ж самі часи малював Кременчук і Михайло Іванов (1748–1823) – відомий художник та аквареліст, майстер пейзажного живопису, мандрівник. М. Іванов навчався живопису у Парижі (1770–1773) та Римі (1773–1776), багато мандрував, писав пейзажі з натури у Сицилії, Іспанії, Швейцарії. 1780 р. він був відряджений до князя Г. Потьомкіна і мав, за його завданням, малювати «усі місцевості та події, будь-чим примітні» [10, с. 381]. Перебуваючи в Кременчуці, Очакові, Ізмаїлі та інших містах, М. Іванов зробив чимало малюнків, значна частина з яких не збереглася до нашого часу. Вважався втраченим і альбом акварелей, у якому були малюнки з Кременчука.

Однак нещодавно Науковий архів Інституту археології Національної Академії Наук України реалізував проєкт «Цифрове сховище пам’яті. Архів Хведора Вовка (1847–1918)». Хведір (Федір) Кіндратович Вовк – видатний український антрополог, етнограф і археолог. Народився на історичній Полтавщині, здобув освіту в Одеському та Київському університетах, залишив  величезний спадок – понад 600 наукових праць. Досліджував антропологію українського народу,

відкрив Мізинську стоянку часів палеоліту. А ще зібрав величезну колекцію фотографій та фотокопій з території України та багатьох країн Європи: краєвиди, архітектура, портрети тощо.

Серед спадщини Хведора Вовка виявлено дві світлини, що мають безпосередній стосунок до Кременчука. Це фото з альбому акварелей художника Михайла Іванова [11].

Усього в справі є п’ять фотокопій малюнків із альбому М. Іванова. Дві з них підписані автором «В Кременчуге», один – «Вид Елизаветграда», ще одна має пізніший підпис на звороті «Михайловка», а п’ята – без жодної позначки, що вказувала б на географію малюнка. На звороті кожної з фотокопій архіву Хв. Вовка позначено, що малюнки зроблені з альбому М. Іванова кінця XVIII століття.

Обидва малюнки Кременчука виконано на території фортеці. На першому зображено вулицю, котра виходить на площу з церквою на дальньому плані. Праворуч на передньому плані група людей, котрі зібралися навколо столу перед будинком. Імовірно, це крамниця, а стіл слугує виносним прилавком. На столі – гончарні вироби та інший крам, розрізнити який важко. Жінка сидить перед столом на стільці, ліворуч від неї стоїть чоловік. Їхні погляди звернені до двох покупців, очевидно, жінок, які розглядають крам.

На іншій стороні вулиці два будинки, перед ними – стовп із ліхтарем. Наприкінці вулиці дві фігури, одна з яких чоловіча, схилилися над криницею-журавлем.  Звертає на себе увагу й церква. Напевне, це не окремо збудований храм, а частина більшого комплексу: можна розгледіти дзвіницю з кількома дзвонами та баню самої церкви, які оточені високим парканом і кількома будівлями.

Зображення церкви та світлотіней малюнка дають можливість приблизно визначити розташування вулиці. Традиційно православні церкви в Україні будувалися з орієнтуванням схід – захід, при цьому дзвіниця розташовувалася із західної сторони храму. Дзвіниця на малюнку М. Іванова ближче до нас і зміщена трохи ліворуч. Хрести на дзвіниці та церкві також допомагають визначити сторони світу – піднята нижня перекладина вказує на північ. Розташування храму зі сходу на захід співпадає і зі світлотінями малюнка (сонячне проміння падає справа).

Беручи до уваги розташування вулиці й церкви на малюнку (враховуючи світлотіні та традиції будівництва храмів відносно сторін світу) й на Плані 1774 р., робимо висновок, що М. Іванов зо-

бразив саме Преображенську церкву. Такого ж висновку дотримується і завідувачка експозиційного відділу Кременчуцького краєзнавчого музею Вікторія Ширай [12].

На другому малюнку бачимо іншу вулицю. На передньому плані відразу ж впадають в око два стовпи з ліхтарями та дерев’яний міст, обабіч якого рівчаки та дерев’яна кладка через один з них. У кінці мосту – арка. За нею вже немає міської забудови, лише якісь

дерева та інша рослинність.

На думку В. Ширай, М. Іванов зобразив одні з трьох воріт до Кременчуцької фортеці, ймовірно, Потоцькі. На малюнку художника Василя Петрова «Вигляд частини міста Кременчука» 1787 р.,

який згадувався раніше, зображено двоє воріт, одні з яких (у лівій частині малюнка) дуже схожі на ті, що є на акварелі Іванова.

На відміну від робіт Й. Мюнца, В. Петрова та В. Хатфільда, що зберегли для нас загальний вигляд Кременчука, акварелі М. Іванова унікальні тим, що показують Кременчуцьку фортецю зсередини. Це зображення звичайних міських вуличок, і вони дають можливість краще зрозуміти, яким був вигляд міста понад 250 років тому.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева. 1588–1594 / Є. Лясота // Мемуари до історії Південної Русі. – Вип. 1. – Дніпропетровськ, «Січ», 2005. – 219 с.

2. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків / Дмитро Яворницький. – Т. 2. – Київ: Наукова думка, 1990. – 560 с.

3. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го / Д. Вирський. – Київ, 2011. – 681 с.: іл.

4. Боплан Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Г. Л. де Боплан. – Київ: Наукова думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. – 256 с.

5. Челеби Э. Книга путешествия. Крым и сопредельные области. Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века. – Вып. 1: Земли Молдавии и Украины. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – 340 с.

6. Ейсмонт В. Яшлавуз-керман: «Нова фортеця» Кременчука в описі Евлії Челебі / Володимир Ейсмонт // Величківські читання 2021: зб. ст. та мат. – Полтава; Харків, ТОВ «Майдан», 2021. – 156 с.: іл. – С. 94–99.

7. План м. Кременчука 1774 року // Науковий архів Кременчуцького краєзнавчого музею. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 170.

8. Записки Густава фон Штрандмана / Густав фон Штрандман // Русская старина. – Том XXXIV. – Май. – СПб., 1882. – С. 289–818.

9. Лушакова А., Евселевский Л. Улицами старого Кременчуга / А. Лушакова, Л. Евселевский. – Кременчук, 2001. – 224 с.

10. Собко Н. Иванов, Михаил Матвеевич / Н. Собко // Словарь русских художников, ваятелей, живописцев, зодчих, рисовальщиков, граверов, литографов, медальеров, мозаичистов, иконописцев, литейщиков,

чеканщиков, сканщиков и проч. С древнейших времен до наших дней (IX–XIX в.в.). – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1895. – Т. 2, вып. 1: И, І (425 имён). – 536 с.

11. НА ІА НАН України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 346-ж.*

12. В. Ширай. Звертаючи увагу на деталі. Музейні дослідження. – Електронний ресурс. – https://www.facebook.com/museum1975/posts/731613892403193

Публікується за виданням: ПОЛТАВСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ: Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. Збірник наукових статей. Випуск ХХ. – Харків – Полтава, ТОВ «Майдан», 2025.