Куруківська угода 1625 року дала початок адміністративному устрою України
Наприкінці жовтня 1625 року сталася Куруківська війна між козаками та польським військом. Приводом до неї стало невиконання обіцянок козакам поляками за порятунок Речі Посполитої від турецького війська під Хотином 1621-го*.
Тоді в Україні розпочалося масове покозачення, яке намагалися зупинити силою. Бої Куруківської війни проходили на правому березі Дніпра, на територіях між сучасними Світловодськом та Крюковим. Спочатку козаки під керівництвом гетьмана Жмайла отримували перемоги над жовнірами, однак під тиском чисельнішого війська змушені були відступити до Курукового озера – тепер це територія правобережної частини Кременчука Крюкова.
Битви проходили завзято і з відчутними втратами з обох боків. Зрештою, вирішили домовлятися. Козаки замість Жмайла гетьманом обрали діда майбутнього гетьмана України Петра Дорошенка, Михайла.
Українські козаки на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком підписали Куруківську угоду із поляками 5 листопада 1625-го. Згідно з угодою, козакам заборонили ходити у морські походи проти турків і татар. Учасникам повстання надавалася амністія.
“Коли повернуться до своїх домівок, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не втручатимуться в розпорядження судової й адміністративної влади і захоплювати доходи”, – йшлося в тексті.
Угода вперше розмежувала військо реєстрове та військо запорізьке. Реєстр збільшився до 6 тис. людей – вони перебували на офіційній державній службі. Угодою передбачалася щорічна платня – 60 тис. злотих на все військо, тобто кожен рядовий козак отримував по 10 монет. При цьому гетьману передбачалась окрема платня 500 злотих.
Військо ж запорізьке мало “перебувати на Низу за порогами і там виконувати службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця”. Решта “випищиків” мали повернутись до своїх панів у кріпацтво.
Попри невигідні умови для більшості козаків, угода юридично визнала статус козацтва як частини політичного життя Речі Посполитої.
Запровадження реєстрового козацького війська стало й фактичним початком адміністративного поділу України на полки та сотні. Відповідно у полкових та сотенних містах розміщувалися козацькі військові підрозділи, а полковники та сотники були в них головними військово-цивільними чиновниками.
Кременчуцька сотня була створена влітку 1648 у складі Чигиринського полку, за яким закріплена Реєстром 1649. Налічувала 150 козаків, територіально підпорядковувала м-ко Власівку та навколишні села. У 1661 —1663 була в складі Кременчуцького полку, після ліквідації якого повернулася до Чигиринського полку. Вже на той час фактично входила до Миргородського полку, а юридично закріплена в його складі з 1667 за Андрусівським перемир’ям. Кількаразово переходила під юрисдикцію Петра Дорошенка, після капітуляції якого знаходилась у складі Миргородського полку до 1764. Ліквідована указом Катерини ΙΙ, а територія сотні ввійшла до Новоросійської губернії; центром цієї губернії в 1765 —1783 було м. Кременчук.
* 2 вересня 1621-го під Хотином розпочалась битва між військами Речі Посполитої та Османської імперії. Бій тривав 4 тижні та закінчився поразкою армії султана Османа II. Він був змушений підписати Хотинську мирну угоду, яка завершила 2-річну польсько-турецьку війну та зупинила османське завоювання. У бою брали участь козаки під командуванням кошового отамана Петра Конашевича-Сагайдачного.