Цілюща вода з Кременчука
Алла Гайшинська
Розташований на берегах Дніпра, Кагамлика, Кривої Руди, наш Кременчук на початку своєї історії не мав проблем з водою: ріки були чисті, і питну воду набирали прямо звідти. З часом місто розросталося, не кожен міг наносити собі води. Тому з’явилися спочатку водоноси, а потім і водовози. А ще місцевість навколо Кременчука славилася і цілющими водами.
Козацьке містечко Потоки привертало до себе увагу тим, що у Пслі вода вважалася лікувальною. Ще на початку 19 ст., у 1816 році, відомий лікар Поскон провів хімічні аналізи і зробив висновок, що вода у Пслі за питомою вагою легша від усіх річкових вод України, містить багато цінних мінеральних часток, а, отже, дуже корисна. Про це він повідомив Учену раду Харківського університету. На жаль, його повідомлення залишили без уваги. І лише через 60 років після відкриття Поскона, десь із 1876 року, у містечко Потоки почали приїздити хворі для купання у Пслі: з Полтави, Харкова, Києва і навіть Москви і Санкт-Петербургу.
Деякі із бажаючих зцілення побудували собі дачі прямо на березі, інші наймали квартири на літній сезон. Значна кількість дачними поїздами щоденно приїздили з Кременчука і поверталися назад. Саме на цей період припадає «готельний бум» у Кременчуці.
Сучасники відзначили, що наплив «курортників» зростав з року в рік; багато хворих на шкірні хвороби та хвороби опорно-рухової системи видужували, доводячи цим безсумнівну користь води Псла. З часом її з великим успіхом почали використовувати не лише для купання, а й для лікувального пиття.
Один із приїжджих, котрий позбувся своєї хвороби, писав знайомим: «Хто не хоче їхати на води занадто далеко – раджу Потоки: це буде корисніше і для здоров’я, і для гаманця».
Приблизно у цей самий час було відкрите цілюще джерело у селі Демидівка, у 18-ти верстах від Потоків. Поряд із джерелом звели капличку, і там невдовзі обновилася ікона Божої Матері «Життєдайне Джерело». Було зареєстровано чимало чудесних зцілень по молитвах перед цією іконою. А вчені після ряду досліджень підтвердили, що вода у джерелі має лікувальні властивості.
Підприємливі власники Кременчуцьких готелів почали завозити воду із Псла та з Демидівки, і «курортний сезон» значно подовжився: купатися можна було лише влітку, а пити воду – круглий рік, бо навіть коли річка замерзала, привозили кригу і вже в готелі розморожували. А ми ж з вами знаємо, що розморожена вода отримує додаткові якості…
Вода з джерела князя Потьомкіна вразила навіть царицю
Але найперші згадки про цілющі води в околицях Кременчука належать до періоду перебування тут намісника Новоросії князя Потьомкіна. Ставлення до нього як у сучасників, так і в істориків завжди було неоднозначним, та нас цікавить не оцінка його діяльності, а лікувальна вода.
Легенда твердить, що саме найясніший князь Григорій Олександрович знайшов цілюще джерело. «Однажды светлейший князь охотился с арканом на диких коз весьма далече от города Кременчуга, на холмах и неудобьях, в сторону местечка Омельник. Он уже почти настиг уставшую косулю, однако она скрылась в небольшом овражке. Князь увидел, как измученное животное упало на колени перед каким-то источником. Напившись воды, косуля стрелой умчалась прочь, словно только что вспугнутая. Князь, и сам порядком уставший, велел подать себе воды из родника. К его великому удивлению, усталость быстро прошла. Князь, в благодарность, не стал более преследовать косулю, и вообще прекратил свои охоты на диких коз. Чудную же воду ему ежедневно доставляли во дворец».
На жаль, хоча б приблизне місце знаходження дивовижного джерела вияснити неможливо. Адже у часи Потьомкіна (1780-і роки) нинішній Міський сад був заміською дібровою!
У Потьомкіна, крім французьких поварів, була також кухарка – тітка Катря з Омельника. Князь, який був записаний у запорізькі козаки під ім’ям Грицько Нечеса, часом влаштовував для найкращих друзів «козацькі обіди», і тоді їм готувала Катря. А для виготовлення узварів і квасу привозили «чудную водицу» із джерела, яке князь звелів розчистити, облаштувати і призначив туди сторожа.
Під час візиту імператриці Катерини Другої до Кременчука князь запропонував декілька Катриних диковинок на приватних сніданках та підвечірках імператриці. Покуштувавши полтавські пундики, мандрики і сластьони, пригубивши варенухи та деренівки, попивши малинового, ожинового і черешневого квасу, Катерина Друга була у захваті. А коли поверталася до Петербургу знову через Кременчук – забрала куховарку з собою.
Тітку Катрю та її родину поселили в одному з улюблених маєтків цариці. Ставилися до неї дуже шанобливо, чоловіка призначили лісником, син одержав непогану, як на той час, освіту, обидві красуні-доньки вийшли заміж за купців.
Цариця жартома називала її Катериною третьою, на що Катря, лукаво всміхаючись і прикриваючи обличчя вишитим рукавом, відповідала: «Лише на кухні, матінко, лише на кухні!»
На превеликий жаль Катрі, квас не виходив таким смачним, як удома. Адже головне у будь-якому напої – вода.
Публікується за виданням: AVтограф, № 25 (971) 20 червня 2019 року. Фото 1 і 2 із сайту okrain.net.ua