Візантійський міліарісій VII століття з Кременчуччини

Володимир Ейсмонт

Представлений загалу міліарісій – срібна візантійська монета періоду правління Іраклія І (610-641 рр.) – випадкова знахідка, виявлена в розмиві лівого берега річки Сухий Кобелячок (ліва притока р. Дніпро) на західній околиці с. Кобелячок Кременчуцького району Полтавської області навесні 2019 року.

Монета має характерну неправильну овальну форму, масу 5,5 г. На аверсі вміщене стилізоване зображення імператора Іраклія І  (575–641) та його сина Костянтина Іракліона (612–641), співімператора Візантії з 613 року та імператора у 641 році (Костянтин ІІІ Іраклій). Обидва тримають у правій руці по державі з хрестами, їхні корони увінчує хрест. Зображення хреста також присутнє між головами імператорів.

Іраклій на візантійській фресці

На аверсі зберігся нерозбірливий напис, відповідно до каталогів візантійських монет, це виконана латиною легенда «Милістю Господа наші правителі Іраклій і Костянтин». Реверс займає символічне зображення хреста і Голгофи, під хрестом – череп Адама. Праворуч унизу від хреста грецька літера К, що позначає номінал монети – міліарісій і, вірогідно, Константинопольський монетний двір. По колу аверса розрізняється напис: «DEUS ADIUTA ROMANIS» [6, р. 68], що читається як: «Хай допоможе Бог римлянам».

Розміри міліарісія – 2,0 × 2,6 см. Матеріал карбування – срібло. Співвідносення вісей штемпеля за годинниковим циферблатом – 11.

Срібна монета номіналом у міліарісій (з лат. «тисячний») була вперше введена в обіг за Пізньої Римської імперії, під час грошової реформи Діоклетіана [1, с. 58]. У IV ст. н. е. імператор Костянтин Великий (272–337) уніфікував срібні монети. З’явився так званий «важкий» або «подвійний» міліарісій масою 5,54 г. Він карбувався у кількості 60 екз. із фунту (лібри) срібла. Існував також «легкий» міліарісій в 4,54 г (1/72 лібри). У 323 р. н. е. також була введена дрібніша монета – сіліква, що була рівна половині малого міліарісія [1,с. 59].

Важкі міліарісії Іраклія І стали першою масовою срібною монетою Східної Римської імперії. Разом із іншими візантійськими монетами цей номінал був поширений у провінціях імперії й використовувалася при торгових відносинах Візантії з сусідами.

Торгівлю з Візантією мали ще племена антів, які у VI – VII сторіччях населяли середнє Лівобережжя Дніпра. Наприкінці VI ст. антів підкорюють авари, втім слов’янські насельники Лівобережжя залишилися жити на своїх землях і до початку VII ст., визнаючи зверхність Аварського каганату.

Саме в цей час срібні міліарісії Іраклія могли з’явитися на території сучасної Полтавщини. Але, що більш імовірно, це сталося вже за Хозарського каганату. З середини до кінця VII ст. частина болгар, після падіння Великої Булгарії, впродовж кількох десятиліть займала передстепові терени сучасної України, згодом осівши у східній частині Балканського півострова. Саме до цього часу Великого переселення народів відносять і появу відомого Малоперещепинського «скарбу», болгарських поховань у Макухівці та Зачепилівці на Ворсклі, інформацію про останнє з яких та речовий комплекс зібрав і зберіг О. К. Тахтай (1890–1963). Деякі дослідники вважають Малоперещепинський комплекс поховальною  пожертвою чи навіть супутнім інвентарем захоронення очільника кочівників – хана Кубрата [див. про це: 3, с. 81–84]. До речі, у складі Малоперещепинського «скарбу» виявлено близько 70 візантійських золотих монет VI – VII ст. [3, с. 8–9]. Такі ж монети знаходилися серед супутнього інвентаря Зачепилівського поховання в окрузі Нових Санжар.

Загалом візантійські монети зустрічаються доволі часто на теренах сучасної Полтавщини – як у скарбах чи за випадкових знахідок, так і під час археологічних розвідкових чи стаціонарних досліджень. Перша така знахідка мідного фолліса була описана ще Г. Л. де Бопланом ще у середині XVII ст. [5, с. 12]. Втім, опублікований у цьому повідомленні срібний міліарісій Іраклія І є досить рідкісною знахідкою для Полтавської області. Як здається, досі таких монет не виявляли і в околицях Кременчука.

Монета, як свідчення торгових відносин із Візантією у середовищі болгарських кочівників чи носіїв пеньківської культури з Лівобережжя Дніпра, буде представлена в новій експозиції Кременчуцького краєзнавчого музею.

Література

1. Абрамзон М. Г. Монеты как средство пропаганды официальной политики Римской империи / М. Г. Азбрамзон. – М.: Наука, 1995. – 748 с.
2. Комар О. В., Хардаєв В. М. Колекція Зачепилівського («Новосанжарського») комплексу 1928 р.: втрачене і збережене / О. В. Комар, В. М. Хардаєв // Старожитності Лівобережного Подніпров’я – 2012: зб. наук. пр. / ЦП НАНУ і УТОПІК; ІА НАНУ; ЦОДПА; [редкол.: Івакін Г. Ю., Ковальова І. Ф., Супруненко О. Б. (відп. ред.) та ін.]. – Київ; Полтава: ЦПНАНУ і УТОПІК, 2012. – С. 101–115. – Табл. IV. – Рис. 3.
3. Малоперещепинське диво / Зарецький І. А. Скарб, знайдений при селі Мала Перещепина Костянтиноградського повіту Полтавської губернії; Кулатова І. М., Супруненко О. Б. Археологічна дослідницька діяльність І. А. Зарецького; Приймак В. В., Супруненко О. Б. Малоперещепинський «скарб» / ЦОДПА; [упорядн. і наук. ред. Супруненко О. Б.]. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2013. – 104 с.
4. Приймак В. В., Супруненко О. Б. Перещепинський «скарб» / В. В. Приймак, О. Б. Супруненко / ЦП УТОПІК і НАНУ. — Київ, Полтава: Вид-во «АСМІ»; ВЦ «Археологія», 2005. – 24 с.
5. Супруненко О. Б. З історії археологічних досліджень на Полтавщині: короткий нарис / Супруненко О. Б.; ЦП УТОПІК і НАНУ; ЦОДПА. – Київ, Полтава: Вид-во ПП «Гротеск», 2007. – 124 с., VIII кол. вкл. 
6. Whitting P. D. Byzantine Coins / P. D. Whitting. – London: Berrie & Jenkins, 1973. – 311 p.

Публікується за виданням: СТАРОЖИТНОСТІ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОДНІПРОВ’Я 2020. Збірник наукових праць. Полтава – Харків,  ТОВ «Майдан», 2020.